Насправді норми міжнародного права, зокрема резолюція 3314 Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, однозначно говорять про те, що в даній ситуації Білорусь є учасником загарбницької кампанії та несе міжнародно – правову відповідальність за акт агресії, що полягає у збройному нападі на Україну. Про це в коментарі LB.ua заявив суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський.
«Пункт "f" cтатті 3 "Визначення агресії" відповідної резолюції передбачає, що, незалежно від оголошення війни, актом агресії є, серед іншого, дії держави, яка дозволяє, щоб її територія використовувалася іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої країни. У звичаєвому міжнародному праві склалося положення, за яким подібні дії держави мають ті ж наслідки, що й інші види збройного нападу, забороненого міжнародним правом, а тому Республіки Білорусь несе міжнародно-правову відповідальність за акт агресії, що полягає у збройному нападі на Україну», – зауважує він.
Водночас білоруський кейс слід розділити на два аспекти: матеріальний (тобто чи є такі дії порушенням міжнародного права) та процесуальний (як за них можна притягти до відповідальності). З останнім не все так просто.
У відповідності із Римським статутом (стаття 8bis) Міжнародного кримінального суду, найвище військове та політичне керівництво Білорусі може звинувачуватися у злочині агресії, який полягає, зокрема, у «плануванні, підготовці, ініціюванні чи здійсненні особою, яка в стані фактично здійснювати керівництво або контроль за політичними або військовими діями держави, акту агресії, що через свій характер, серйозність і масштаби є грубим порушенням Статуту ООН».
Для нас, як і у випадку з Росією, це дуже важливо, бо злочин агресії відноситься до категорії leadership crime, тобто тих злочинів, за скоєння яких можна притягнути вище білоруське керівництво до відповідальності, включно з Лукашенком.
Здавалося б, усе виглядає доволі просто, однак ситуація з реалізацією набагато складніша. Як зазначає Оксана Золотарьова, директорка департаменту міжнародного права МЗС, агент України у справах в міжнародних судових інстанціях: «Міжнародний суд може розглянути спори, якщо сторони дали згоду на його розгляд (Білорусь цього не зробить) або якщо країна погодилася під час ратифікації тих чи інших конвенцій на те, що спори вирішуватимуться в МС ООН (тут теж шансів доволі мало)».
Додатково виникає ще одна перепона – російське «вето» у Раді Безпеки ООН. Міжнародний суд не може розглядати агресію з боку Білорусі без резолюції Радбезу – як союзниця РБ, Росія, певна річ, її заблокує. Цю ж резолюцію, вірогідніше за все, заблокує й Китай – давній союзник Лукашенка.
«Політичний орган, що відповідає за підтримку міжнародного миру та безпеки, а також повинен реагувати на акти агресії – Рада Безпеки ООН – заблокована через зловживання РФ своїм правом вето. А поки цього не сталося, ефективним механізмом може бути запровадження індивідуальних чи колективних санкцій, що, власне, і відбувається», – акцентує Гнатовський.
Якщо далі говорити про Міжнародний кримінальний суд, то тут існує ще одна проблема – відсутність ратифікованого Римського статуту, причому не лише Білоруссю чи Росією, а й Україною. Ба більше, наша держава не поширила юрисдикцію МКС саме на злочини агресії. Це означає, що МКС може розслідувати воєнні злочини та злочини проти людяності, однак в рамках виключно індивідуальної відповідальності.
«Якщо білоруський військовий прийшов на територію України і вчиняв саме воєнні злочини, то тоді він може бути притягнутий до відповідальності за злочини, скоєні в Україні. Однак лише він, а не уся країна чи її влада», – пояснює Золотарьова.
Єдиним практичним шляхом на міжнародному рівні, як зауважує Микола Гнатовський, є створення Спеціального кримінального трибуналу щодо злочину агресії, який матиме повноваження переслідувати не лише керівництво Росії, а й керівництво Білорусі.
За словами Оксани Золотарьової, міжнародний трибунал, що його нині планує створити Україна разом із ключовими партнерами, охоплюватиме період усієї війни, починаючи з 2014 року.
«Якщо прокурори доведуть злочин агресії керівництвом Білорусі або ї військовим керівництвом, то тоді вони в рамках цього провадження вже можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності», – каже вона.
Саме цей механізм трибуналу, як зазначають опитані нами експерти, дозволить розглянути злочини агресії, бо воєнними злочинами та злочинами проти людяності росіян та білорусів займатиметься МКС.
Одначе наразі існує ще одна проблема, про яку мало хто говорить, – це брак людського ресурсу. В Україні щодня скоюється так багато воєнних та інших злочинів з боку Росії та Білорусі, що їх документування, розслідування, збір свідчень, експертиза щодо них займе дуже багато часу. Тут ми потребуємо міжнародної підтримки.